Те, за що #люблюсвоюроботу, або про те,
як вчительска професія відображається на твоїй сім'ї
Телефонує ввечері менший син і каже: "Я вже прочитав "Крадійку книжок" М. Зузака". А я (приказка про те, що за чужими дітьми вчитель не має часу для своїх дається в знаки) починаю думати, де мій син, який навчається на ІІІ курсі КПІ і до того ж вже працює програмістом, знаходить час на читання такої книжки: серйозної, глибокої, значної за обсягом? Думки впорядковує син, випереджуючи питання відповіддю:"Я ж питав тебе, що є новенького і цікавого для читання?" І тут все стає на місця: син приїздив на вихідні і взяв книгу, а "уважна" мама-вчителька (а це особлива каста матерів - мами-вчителі) про це забула. Звісно, далі обмін враженнями. Син сказав, що враження від книжки дуже неоднозначні. Це не захоплення, а швидше поштовх до серйозних роздумів. Не буду вдаватися в подробиці, про що ми говорили майже годину, але все ж зазначу: про елітарну літературу та її особливості, про композицію роману, оповідача-смерть, ставлення упереджених фашистів (так званих арійців) до євреїв. Найбільше обурило сина ставлелення до нещасних євреїв звичайних німців, зазомбованих пропагандою, адже їм не було за що ненавидіти їх. Неймовірним здається рівень бідності і спосіб мислення людей, зацькованих владою. Під час розмови зловила себе на думці, що розмовляю не з учнем, а з власним сином, який у надзвичайно швидкому темпі студентського життя знайшов час для читання, на відміну від багатьох учнів, на жаль. Правди ніде діти(((. Читав у метро по дорозі на роботу і шкодував, що вже наближається його станція і потрібно виходити, читав у хвилини перепочинку... У такі миті в голові з'являється ота затерта шаблонна фраза "люблю свою роботу", яка насправді для тебе має дуже велике значення, бо відчуваєш вагомість своєї професії і причетність до формування світогляду особистості. І ще тішишся від задоволення, що порада прочитати книгу - вдала! Таки люблю свою роботу!
