ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА – ЦЕ «УРОКИ ЛЮДИНОТВОРЕННЯ»
Тепла й душевна розмова із журналістом видання "Освіта України" Валентиною Сорокою затягнулася у двогодинне інтерв'ю, і ось, що з цього вийшло. Далі про мій досвід роботи словами професійного журналіста і деякі відгуки колег.
Учитель Немирівського НВК №1 «ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.Д. Леонтовича – гімназія» Леся СИЧ серед решти інноваційних прийомів має у своєму арсеналі перевірені методи розвитку критичного мислення. Для неї найкращий урок – той, після якого учні можуть сказати: «Те, що я сьогодні вивчив, зможу використати в житті».
Десять років тому після участі в конкурсі «Учитель року» пані Лесі запропонували читати лекції для педагогів, які проходять підвищення кваліфікації у Вінницькій академії неперервної освіти. Щоправда, лекції більше схожі на майстер-класи, уточнює Леся Михайлівна: вона прагне не лише розповісти про методи своєї роботи, а й дати слухачам можливість спробувати застосувати їх. А також намагається охопити більше питань, ніж стоїть на «порядку денному»: щоб у колег була мотивація після занять дізнатися більше самостійно…
Торік для обміну ідеями та напрацюваннями Леся Сич створила у Facebook групу «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури» – нині число її учасників перевищило 16 тисяч. Справа не лише в актуальних матеріалах та інноваційних методиках: у групі діють чіткі правила поведінки, що виключають некоректні висловлювання і ворожнечу в коментарях. Тут сформувалася спільнота однодумців, які займаються самоосвітою, співпрацюючи та підтримуючи одне одного. Одна з учасниць описала «Методичні родзинки…» такими словами: «Це рушійна сила, яка змушує іти в ногу з часом… За кілька місяців участі у групі я маю власний блог, напрацювання на LearningApps, хмари тегів, інтелект-карти, спроби у кроссенсах… Ця група – моя особиста академія неперервної освіти».
ПОКАЗАТИ ПРАВИЛЬНУ СТЕЖКУ
– У червні мені виповниться 40 років – і лише тепер я усвідомила, що люблю вчитися, – говорить пані Леся. – Мені цікаво засвоювати щось нове, випробовувати і дивитися, який це дає результат. Зараз, мені здається, є така тенденція – гонитва за методичними новаціями заради власне новацій, а не задля результату. А мені хочеться створити щось цікаве й ефективне, аби було відчуття того, що сьогодні діти чогось навчилися, зробили крок до самовдосконалення. Якщо ти готуєшся до уроку, вкладаєш у нього душу – як і двадцять років тому, бачиш дитячі очі, що горять енергією. Працювати треба заради результату, а методи – це інструмент, що допомагає його досягнути.
У школі Леся Михайлівна працює 22 роки: давно і безпомилково зрозуміла, що це – її стихія. Коли вона закінчила 9-й клас, мати наполягала на бухгалтерській освіті – разом поїхали в сільськогосподарський технікум, подали документи… Математику Леся склала на 2 бали – забрала документи, повернулася додому і сказала: «Після 11-го класу вступатиму до педінституту». Зараз згадує про тестування, що мало визначити мотивацію – з яких причин студенти обрали педагогічну спеціальність. «Психолог аналізувала тести підгрупи з 15 осіб і сказала, що лише одна людина прийшла сюди за власним бажанням, – розповідає співрозмовниця. – І я дуже боялася, що, може, я не є тією людиною. А виявилося, що це якраз я: мене не переконували батьки, друзі, родичі. Мені цікаво бути з дітьми: спостерігати за ними, робити щось разом. Коли на початку уроку знань із теми немає, а під кінець ти бачиш сформовані думки, коли діти чітко бачать свої результати – ти усвідомлюєш, що правильно показав їм стежку, якою можна до них дійти. Це мене і захоплює».
Нині пані Леся веде вже третій свій клас. Із кожним наступним «поколінням» учнів працює не так, як із попереднім – каже, треба розуміти: методи, які застосовував п’ять років тому, для сьогоднішніх школярів можуть виявитися недієвими. «Якщо ти не усвідомлюєш, що змінюється світ, змінюються діти, має змінюватися освіта і ти сам, – час змінити роботу, – переконана вчителька. – А якщо це розумієш – пора займатися самоосвітою, переходити до педагогіки партнерства, змінювати стосунки з учнями і батьками. Треба постійно думати, що обрати – які слова, який метод, який вчинок зробити».
В ОДНОМУ ЧОВНІ
Леся Михайлівна каже: методи ведення уроку, стосунки вчителя з дітьми залежать не від країни чи системи освіти, а від конкретної людини. І те, що ти педагог і заходиш у клас проводити урок, ще не означає, що ти завоював довіру і любов учнів, що вони тебе слухатимуть і поважатимуть. «Завоювати любов і довіру – це, мабуть, шаблонна фраза, – каже вона. – І кожен досягає цього по-своєму. Я думаю, треба працювати щиро, вболівати за дітей, бути з ними чесним і говорити про свої емоції (діти – найдосконаліший детектор фальші!). І, звісно, поважати кожного учня. Навіть чотири бали можна поставити так, що дитина вийде із класу з хорошим настроєм, без образи. А буває, що і сім, і вісім, і дев’ять балів викликають в учня незадоволення собою, уроком, учителем. І відбивають бажання вчитися та здобувати знання».
Ознака хороших стосунків педагога й учнів – бажання дітей спілкуватися не лише як із викладачем, а і як просто з людиною. Якщо школярі на перерві заходять до класу й усміхаються, звертаються до вчителя, тобто хочуть контактувати з ним – це, каже співрозмовниця, багато значить. «Не потрібно бути холодним, зверхнім наставником, – переконана Леся Сич. – Варто працювати разом з учнями, допомагати їм. Бути одним із них, єдиною командою… Мій чоловік – математик, учитель у третьому поколінні. Він каже, що я змінила його погляд на викладання. Про математиків і фізиків кажуть, що вони – «сухарі» (так в інституті у нас називали): не емоційні, не дуже комунікабельні, їм аби задачі розв’язувати. Усі роки ми із чоловіком працювали разом: спочатку в одній школі, потім перейшли до іншої. Якось він мені сказав: «Тільки тепер я зрозумів, наскільки важливий емоційний зв’язок із учнями. Важко працювати, коли його немає». Але насправді він був для мене прикладом, як встановлювати такий зв’язок (коли я була школяркою, студент-практикант Віктор Сич прийшов викладати нам фізику – ми всіляко випробовували його терпіння, але він жодного разу не виявив ні хвилювання, ні роздратування і попри все майстерно проводив уроки). Виходить, ми вчимося одне в одного».
ХТО ХОЧЕ – ШУКАЄ МОЖЛИВОСТІ
Нещодавно до пані Лесі навідувалися випускники – зайшовши в кабінет, спитали, чим теперішні школярі займаються на уроках. Учителька показала їм Facebookсторінки письменників і літературних героїв, інтелект-карти, кроссенси тощо. Колишні учні були шоковані: «Ого! Коли ми вчилися, такого не було!». Леся Михайлівна пояснює: зараз – зовсім інші можливості. «Колись можна було шукати інформацію тільки в підручниках і посібниках, – каже вона, – а тепер є інтернет і соцмережі, дуже легко знаходити щось нове і розвиватися. Є купа платних семінарів і тренінгів, купа безкоштовних – аби було бажання і час. Людина, котра хоче, знайде можливості. Мені з університету запам’яталася фраза «Вчитель – це вічний учень». Він постійно шукає щось нове – буває, і не підозрює, де знайде… Коли їдеш на курси – одні лекції просто відсиджуєш, а після інших хочеться слухати ще і ще. У такому разі починаєш шукати інформацію про нові методи, які почув. Пробуєш, що не подобається – відкидаєш. І далі шукаєш «своє».
Крім інтелект-карт і кроссенсів, Леся Сич використовує на уроках хмарки тегів, комікси, QRкоди і вправи у LearningApps. Але найбільша її пристрасть – методи розвитку критичного мислення, завдяки яким, за словами вчительки, на заняттях немає учнів, котрі не відповідають. Атмосфера на уроці так захоплює, що навіть найслабші учні задіяні в роботі – оце найкраще! Коли вдається розворушити навіть «мовчунів», – говорить Леся Михайлівна. – Коли продумуєш урок із використанням методів розвитку критичного мислення – неодмінно працюють усі».
Одним із найефективніших, на її думку, і найулюбленіших є метаплан – метод, розроблений для підвищення ефективності групових дискусій. Спочатку він призначався для ділового планування, але тепер дедалі ширше використовується в освіті. «Про цей метод я дізналася на тренінгу, інформацію про який знайшла в інтернеті, – згадує педагог. – На два дні поїхала у Вінницю, придбала купу літератури. А ще пройшла курс критичного мислення для освітян на платформі Prometheus – тоді він був один, а зараз їх багато. Метаплан дає змогу не просто проаналізувати художній твір, а і провести паралель із життям. А я завжди наголошую учням на тому, що значення предмета «Зарубіжна література» недооцінюють: насправді це уроки людинотворення. Вони чи не найбільше з усіх пов’язані із життям, тому що ми постійно проводимо паралелі. Навіть якщо діти над цим не замислюються, вони все одно асоціюють себе з героєм – позитивним або негативним – і роблять висновки: отак би я вчинив, а так ніколи не зроблю, це правильно, а оце – підло».
НАЙКРАЩИЙ УРОК
Леся Михайлівна розповідає: метаплан передбачає п’ять кроків. Перший – встановити проблему, приміром, за допомогою мозкового штурму. Учні обговорюють усі можливі варіанти й обирають найбільш вдалий. На наступному етапі діти працюють із текстом – мають знайти цитати, що описують проблему. Якщо тема уроку – «Ревізор», шукають уривки, де йдеться про те, в якому стані перебуває містечко, як діють чиновники. Якщо вивчають «Ляльковий дім» Ібсена – описують ситуацію: спочатку це сімейна ідилія, а потім додають цитати, що показують справжнє ставлення Торвальда Хельмера до Нори.
– Таким чином ми досконало вивчаємо текст, – пояснює пані Леся. – Виписуємо цитати й обговорюємо їх. Третій крок потребує індивідуальної роботи: кожен учень міркує, як має бути, робить нотатки. Потім ми разом думаємо, шукаємо причини, що завадили нормальному розвиткові подій. Цей метод добре використовувати для аналізу антиутопії Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом». Одна з розкритих у романі проблем – вплив тоталітарного режиму і телебачення на суспільство. Люди перестали читати книжки і постійно дивляться телевізор, а передачі стали примітивними. Ми шукаємо причини – чому така проблема виникла.
Останній крок – за словами вчительки, найважливіший. Діти складають план дій для того, щоб виправити ситуацію, або дають відповіді на запитання «Що треба зробити, аби завадити такому розвиткові подій?». Результати іноді дивують: приміром, після роботи з «Ревізором» школярі дали дуже раціональні рекомендації – як боротися з корупцією, хто має працювати на місцях, які люди повинні обіймати посади. «Учні кажуть мені, що цей метод знадобиться їм не лише на уроках літератури, – зауважує співрозмовниця. – Коли вони стикаються з певною проблемою, діють за таким самим алгоритмом: описують ситуацію, визначають бажаний стан справ, шукають причини, з яких щось відбувається не так, як вони хочуть. Відтак складають план дій. І от коли вони таке кажуть – тоді я думаю: це дійсно був важливий урок. Найвдалішим вважаю заняття, після якого діти можуть сказати: «Те, що я сьогодні вивчив, зможу використати в житті».
ШВИДКО, ЗРУЧНО, ЕФЕКТИВНО
Так само, як і метаплан, учні можуть застосовувати для вирішення життєвих проблем інтелекткарти – інструмент для унаочнення, розвитку асоціативного мислення, зручного запам’ятовування, розробки плану дій і прийняття рішень. На уроці учні Лесі Сич зазвичай формують «ядро» карти і переважно чотири «гілки», роблять розгалуження. Десятикласники вже повідомили вчительці зарубіжної, що робитимуть інтелект-карти, аби вирішити, до якого вишу вступати: називатимуть чотири заклади і від кожного робитимуть розгалуження – визначатимуть його «плюси» і «мінуси». Завдяки цьому зможуть побачити, який університет має більше переваг.
– Мені дивно, що хтось може спитати про такі методи: для чого це? – зізнається Леся Михайлівна. – Приміром, ті самі QRкоди зараз уже на кожному кроці: в оголошеннях, у банкоматах, навіть у деяких музеях. Із їх допомогою учні отримують посилання на сайти, де можна прочитати або завантажити твір, на екранізації, на ресурси з біографіями письменників та на інтерактивні вправи у LearningApps. Цим додатком краще користуватися саме з QRкодами: показуєш їх дітям, вони зчитують смартфоном і одразу переходять до виконання. Це швидко, зручно й ефективно.
До речі, QRкоди, інтелекткарти, кроссенси, хмарки тегів тощо Леся Сич опановувала разом з однодумцями із групи «Методичні родзинки уроків зарубіжної літератури», що її створила минулого літа – в один із перших днів своєї відпустки. «Тоді я складала план роботи на літо, – згадує вчителька, – і написала у групу: «Колеги, хочу опрацювати десять методів – хто зі мною? Ставте плюсики, будемо працювати». До вечора під тим дописом було… 500 плюсів. Тоді я зрозуміла: я не одна така. За літо ми вісім із десяти пунктів опрацювали. Я сиділа, шукала інформацію, де тільки могла, опрацьовувала, пробувала використати, адаптувати під уроки, побачити результати. Робила на своєму блозі (zarlitslm.blogspot.com) сторінку, присвячену певному методу, і завантажувала посилання в групу – тоді починали вчитися інші».
НА ПРАВИЛЬНОМУ ШЛЯХУ
У контексті «Методичних родзинок…» пані Леся говорить, що розмежовує поняття «вчити» і «ділитися досвідом». «Я не беруся вчити вчителів, тому що усвідомлюю, що в освітянській когорті є багато більш досвідчених, талановитих, творчих педагогів, – пояснює вона. – Але якщо мій досвід буде корисним – я тільки рада. Коли ти ділишся якоюсь ідеєю – працюєш над собою, бо шукаєш способи удосконалити її. А якщо на цю ідею є зворотний зв’язок, колеги підказують, як зробити її кращою, – це взагалі чудово! Коли запитуєш у групі: «Колеги, хто використовує такий метод?» – обов’язково хтось відгукується. І ти отримуєш найцінніші знання, котрі тільки можеш здобути: не суху теорію з книжки чи з інтернету, а поради досвідчених педагогів».
Леся Михайлівна каже: з перших днів функціонування групи запровадила правило – якщо є зауваження, висловлювати їх можна лише в коректній формі. Щоб у людини не виникало думки: більше нічим не ділитимусь, бо мене тут одразу закидали камінням. А навпаки – було бажання розповісти про свої досягнення однодумцям і переконатися, що ти на правильному шляху. «Мені подобається порівнювати себе з тією, якою я була торік, п’ять років тому тощо, – говорить Леся Сич. – А сьогоднішній урок – з учорашнім. У мене є три сьомі класи, і за один день треба провести три однакові уроки. Але однаковими вони не бувають: приходять інші діти – і урок виходить іншим. І ти завжди думаєш: з одним класом цей момент був кращим, із другим те вдалося, а на третьому уроці ефективніше вийшло так. І бачиш, чого ще хотів би досягнути. Недаремно кажуть: що більше ти знаєш, то більше усвідомлюєш, як багато ще можна вивчити».
УЧІТЬ МИСЛИТИ!
Своїми надбаннями Леся Сич уже 10 років ділиться зі слухачами курсів у Вінницькій академії неперервної освіти (ВАНО). У 2009му вона брала участь у конкурсі «Вчитель року», тоді переможцям і лауреатам запропонували виступити перед аудиторію. Незабаром Лесі Михайлівні зателефонувала методист: «Перевіряли вихідні анкети – про вашу лекцію найбільша кількість відгуків, що вона найцікавіша і найбільш практичного спрямування»… Відтоді педагог читала в академії лекції як позаштатний працівник, а 2014 року, зновтаки, після участі в конкурсі «Вчитель року», Леся Михайлівна стала методистомкореспондентом ВАНО. «Буває, починаєш говорити з аудиторією і бачиш: третина вчителів, що приїхали на курси, сидять і дивляться на тебе скептично – мовляв, я все життя пропрацювала в освіті, й чого ця колега може мене навчити? – зізнається співрозмовниця. – А в кінці заняття помічаєш, що погляди пом’якшуються, змінюється атмосфера. Люди підходять під час перерви, розпитують, просять номер телефона і хочуть чимось поділитися зі свого досвіду роботи».
Під час занять в академії і вебінарів пані Леся прагне поділитися не лише сучасними інструментами, а й поглядами на взаємодію вчителя й учня, міркуваннями щодо навичок, які потрібні сучасним школярам. «Наша проблема в тому, що ми намагаємося, даруйте, напихати дитину знаннями, – каже вона. – Мені здається, правильніше було б, якби вони вчилися мислити, проводити паралелі, ухвалювати рішення. Це якості, що знадобляться їм у житті. Енциклопедичні знання – це добре, але вони не мають бути самоціллю шкільної освіти. На Всесвітньому економічному форумі в Давосі щороку говорять про роботу майбутнього і про критерії оцінки співробітників. Ми маємо випустити зі школи дітей, які даватимуть об’єктивну оцінку своїм знанням і можливостям, умітимуть складати план дій, досягати мети, бути гнучкими та йти на компроміс».
Неабияк важливе, на думку Лесі Сич, уміння «самостійно вчитися» – не під батогом і не заради пряника. Для неї принципово, щоб діти були здатні зацікавлювати самих себе, самостійно знаходити мотивацію до навчання. «Я часто кажу учням, що життя кидає їм різні виклики, ставить різні завдання, – пояснює Леся Михайлівна. – І одне із завдань – сьогодні «впоратися» із цим уроком. Прошу не думати: «Та, мені нецікаво, в житті не знадобиться – не буду працювати, бо мені це не треба». Тому що, найімовірніше, це просто «відмазка», привід для того, щоб чогось не робити. А ти примусь себе, попрацюй! І попрацюй ефективно – якщо ти виконав завдання, значить, подолав виклик… Треба, щоб у дітей була самомотивація, усвідомлення того, що їм це потрібно – мислити, вчитися, розвиватися».
Валентина СОРОКА
№11 від 18 березня 2019 року
Tatyana Salivon Супер! Вітаю! Ще одне підтвердження користі Вашої роботи. А це важливо, це окрилює. Нових звершень, нових родзинок Вам, пані Лесю.
Olena Zaliznitska Чудове враження від інтерв'ю: все правдиво, щиро, легко, здається, що читаєш про людину, яку знаєш багато років. Леся наша - справжня зірка, Пані Родзинка, а корони нема - проста, сонячна, відверта, щира! І ми, шанувальники родзинок, радіємо за успіх і визнання нашої колеги! Лесю, злетів, фонтану ідей і щоденного задоволення від улюбленої роботи!
Галина Носенко Лесю, дякую Вам за цікаву розповідь і мудрі думки. Ви така світла, промінчики Вашої доброти й щирості зігрівають нас, і, можна сказати, навіть вказують світлий шлях до нових випробувань, цікавих ідей та додають сміливості їх реалізувати.
Ольга Чернишенко Як це прекрасно, коли з’являються статті про тих, на кого справді варто рівнятися! Вітаю!
Лариса Коваленко Успіх приходить до того, хто любить те, робить і робить те, що любить 😉. Вітаю, Лесе Михайлівно!
Наташа Бугрим Лесю, яка ти молодець! Мені приємно читати такі хороші слова про тебе і твою діяльність. Я пишаюся тобою. Як добре, що у наших школах є саме такі вчителі, як ти.
Olena Nalyvaiko Вітаю, Лесю! Зичу ще більших успіхів і досягнень, ще більших творчих злетів!!!
Olena Marchyk Вітаю, 💐Ви заслуговуєте на ці чудові відгуки💯, бо саме завдяки Вашій 📢📠активній💣🔔📚📰📔 діяльності ми теж крокуємо вперед!📱📲📝Вітаю з Днем філолога🏨💐📚📕📑📙📜📖🎉
Тетяна Циц Мої вітання, пані Лесю! Ви мотивуєте не лише учнів)
Ваша робота потрібна нам, колегам. Дякую 🌷
Дякую всім колегам, хто поряд зі мною працює і вчиться, чию підпримку я відчуваю щодня, але найбільше дякую за віру в мене! Дякую також моїм учням, бо саме з ними кожного дня торуєму шкільну стежину!
