День учителя в Чорнобилі

Мій найекстремальніший День учителя

Чому саме в Чорнобилі? 

Пасивний відпочинок біля басейну чи моря не для нас. Про поїздку в Чорнобиль мріяли давно. Задум виник, коли сини (ще школярі) разом з чоловіком "шпилили" на комп'ютерах "Сталкер". Тоді я дізналась, що сталкери😨 - це люди, що ходять на прогулянку по небезпечних чорнобильських і не тільки руїнах. Але то таке))) Коли підкорювали "Говерлу" з вінницьким тур-клубом "Бідняжка", дізналися, що якраз на День учителя планується поїздка в Чорнобиль - хіба у нас, непосидючих вчителів, був інший вибір? Тож ще влітку придбали путівки-подарунки на професійне свято, зазначу, що чоловік - вчитель у третьому поколінні. Та були й інші причини. Направду, дуже хотілося побачити все на власні очі і почути нову інформацію, не фільтровану ЗМІ. Так сталося, що і мій батько, і батько мого чоловіка Віктора були ліквілаторами на ЧАЕС у перші дні після аварії, бо обоє працювали в міліції. Обох уже немає з нами, їх забрало оце незрозуміле і зловіще слово - рак😟. Ми багато дивилися фільмів про трагедію, але поїздка в Чорнобиль перевернула наші уявлення про все, що там відбувалося. Якщо Вам цікава інфа з прогулянки вчителів-сталкерів😱 - читайте далі.

Про все із самого початку. 6 годин дороги в автобусі і ми під'їхали до КПП "Дитятки", де і починається зона відчуження. Гідами (екскурсоводами) в зоні є молоді хлопці, років по 25-35, що паралельно працюють на ЧАЕС. Поїздка дуже атмосферна!!! Скажу чесно, думала, що це суто хлопчача екскурсія, тому я просто складу компанію своєму чоловіку, та виявилося, що мене ця поїздка захопила, можливо, ще більше ніж його. Отож, ми на КПП виходимо з автобуса, строїмося в шеренгу і тримаємо розгорнуті паспорти. Працівники КПП швиденько звіряють паспортні дані, бо їх ще за 2 тижні пересилаються організатори поїздки. І тут наш гід, молодик з нормальним таким почуттям гумору, каже: "Ну, вы так хорошо построились. Упор лежа принять!!!" Під автобусом розливається гучний регіт🤣. Тобто тон і атмосферу хлопці задали одразу. Але на наш регіт підбіг ще один молодик із бойовим автоматом і посмішкою на обличчі і питанням: "Що тут у вас? Хтось не виконує команди?" І так, під гучний регіт, ми сіли в автобус і поїхали на наступний пропускний пункт. Перше здивування - це кількість туристів. Знала, що Чорнобиль - це туристична мекка для українців та іноземців, але не думала, що в таких масштабах. Швидкий огляд на другому КПП "Ляльов" і ми в'їхали в Чорнобиль. Вразив нещасний та убогий пам'ятник із арматури (навіть фоткати не хотілося), зроблений у формі ангела, на який виявляється було потрачено 1 млн 200 тис грн. Біля чорнобильської пожежної частини силами небайдужих людей зроблено інший - з бетону, але незрівнянно вдаліший! Висновки робіть самі.

Зараз в Чорнобилі проживає близько 2000 людей, які працюють на ЧАЕС. Графік роботи: 15 робочих діб, 15 дів вихідних за межами зони. Не втрималася, спитала, яка доплата за роботу в зоні, відповіддю була ошелешена. Доплата - 2000 грн, і ту вже 4 місяці затримують. Далі цікавіше. Виявляється, поряд із Чорнобилем існувало засекречене місто Чорнобиль 2, якого звісно нема на картах. У Чорнобилі дві школи, у Чорнобилі 2 - одна, але діти на зошитах не зазначали "школа №1 м. Чорнобиль 2", а писали "школа №3 м.Чорнобиль". У Чорнобиль 2 офіційно був піонерський табір, на території якого насправді була таємна військова частина, де була розташована загоризонтальна радіолокаційна станція Дуга для виявлення балістичних ракет. Треба віддати належне гіду Володимиру, бо розповідав так, що я своїм філологічним складом розуму зрозуміла багато речей.

   

Отже, ця станція могла запускати хвилі не горизонтальні, а дугоподібні. Вони віддбивалися від іонного шару поверхні Землі і були спрямовані на Америку, таким чином наші протиоборонні системи могли зчитувати інормацію з території самої Америки. Тобто це був надефективний спосіб захисту СССР від ядерної атаки зі сторони Америки, бо ж мова йде про холодну війну, до речі, американці вирахували існування станції з точністю до 30 км. Працювала ця станція синхронно із такою ж, що розташована була у Комсомольську-на-Амурі. Затрати на її будівництво вдвічі перевищують затрати на будівництво ЧАЕС. Аварія на 4 енергоблоці назавжди призупинила роботу Дуги. Висота її 150 м, довжина 900 м. Під величезними антенними спорудами бетонна будівля, де були сервери для прийому інформації. Працівники по коридору пересувалися на велосипедах, бо нереально кілька раз на день долати коридор довжиною в 900 м. Зараз серверів нема, всю проводку познімали, обпалили на вогні від захисного пластику і кудись поділи. Кудись... Обпалювали в самій будівлі, щоб на строжові вишки не було видно диму від вогню. З тих серверів та їнших радіодеталей було виплавлено 2 000 кілограм золота і срібла, яке з успіхом покинуло територію зони. До речі, бетонні плити з військової частини теж вивезені в невідомому напрямку. Але йдемо далі! Після Дуги, що викликала добрячу зацікавленість, захват від величі і обурення від залишків згарищ та розкрадання, переїхали до самої ЧАЕС. Нагодували рибу у водоохолоджувачі реатора. Кажу одразу, мутантів не бачили😃🤣😉. Але риба велика і ходить на поверхні цілими косяками, бо звикла, що її постійно годують туристи. Нарешті наблизилися до самого реактора. Я й не думала, що туристів привозять практично під самі стіни саркофагу.

Рівень радіації там високий, але, як нам пояснив гід, оскільки ми перебуваємо там короткий проміжок часу, то шкоди не буде. Цікаво, що для зшиття двох частин саркофагу було використано 600 000 болтів, вартістю 1 євро за один болт. Рівень радіації над руїнами четвертого блоку такий високий, що один працівник міг працювати тільки 1 хв., виходив, вкручував один болт і покидав зону робіт. Коли слухаєш про це, то мурахи біжать по тілу, бо не можеш усвідомити, де та небезпека. Адже ми звикли сприймати її, небезпеку, візуально і тактильно. Чи то війна, чи пожежа, чи землетрус, а тут нічого не бачиш, не відчуваєш, а дозиметр у гіда в певних місцях шалено пищить! Пищить, аж до гидких мурах на спині. Якщо Ви дочитали до цього місця, то їдемо на нову локацію. Далі - Прип'ять. Такого довжелезного допису ніколи не писала, вже ФБ не витримує, тому намагатимусь писати менше. Я й не знаю, чи хтось із Вас його дочитає, але ще є цікаві факти. Прип'ять - місто енергетиків. Молоде (16 років на час аварії)! Багате! Перспективне! Найбільше радіаційного пилу впало саме на нього.

   

Місто - примара! Якщо в Чорнобилі ми бачили кваритири самопоселенців, які повернулися додому, готелі для працівників ЧАЕС, готелі для туристів, то Прип'ять - мертве місто. Багато будівель прикрашають написи із букв з неоновою підсвіткою. На час аварії така підсвітка була тільки у міста-столицях країн СССР. Туристи-поляки видерлися на дах і перевірили ту підсвітку - працює!!! Ото якість. Моторошна історія парку атракціонів, відкриття якого мало бути 1 травня 1986 року, адже ніхто так і не покатався на тому горезвісному колесі огляду. Ще на початку екскурсії гід дає чіткі настанови, ходити тільки тими місцями, які він вказує, бо радіаційний бруд осідав дуже химерно і локаційно. Допустима норма радіації для людини - 30 мікроретнген за годину. Коли гід підніс свій дозиметр до кабінки колеса огляду в одному місці, ми побачили - 1500, а з іншого боку - всі 6700.

   

Спеціально знімала на відео, бо не вірила своїм очам. Та цього мало. Коли біля одного з будиків ми зупинилися, гід підніс дозиметр до кришки каналізаційного люка, ми побачили всі 9000. І ті мурахи гадючі знову заворушилися на спині. І що дивно, коли ми відходили від таких місць хоча б на кілька метрів - радіаційний фон приходив у норму практично миттєво. Останнім ексримом екскурсії було підняття на дах будинку. 16 поверхів по східцях і ми відчули, що таке прогулянка сталкерів! І воно того вартувало.

Осінь, барви, сонце, бабине літо і моторошна картина міста-примари з метрвими будинками та зарослями-деревами у дворах на фоні саркофогу. Природа невблаганно відвойовує своє, колись забране людиною. Місто перетворються на джунглі, але ті джунглі наполегливо торують туристи, значна кількість із яких іноземці. До речі, всі іноземці ходили із власними дозиметрами, дехто в плащах, распіраторах, бахілах чи чоботях. Але наш гід сміявся з цього всього. Коли ми запитали його, чи не страшно працювати в таких умовах, то почули дуже просту і зрозумілу відповідь. "Ви ж не боїтеся газ запалювати на кухні, користуватися вогнем чи електрикою у домівках, бо знаєте правила безпеки. Так само радіація - треба знати про неї рівно стільки, щоб вона була для тебе безпечною". Не обійшлося без місцевого колоритного гумору. Гід сказав, що в Чорнобилі давно ходова така приказка (перепрошую, але з пісні слів не викинеш): "Українці - горда нація, їм до с.... радіація". Група вибухнула сміхом, от вміють хлопці атмосферно провести екскурсію і розрядити обстановку. Коли спускалися із даху, оглянули квартири - і знову шок!!! Жителів Прип'яті (47 тис.) евакуювали через 37 годин після аварії. Брали вони лише гроші і документи, бо їхали ЛИШЕ НА ТРИ ДНІ, але більше ніколи не повернулися. А тепер уявіть, у квартирах нема нічого: ні посуду, ні доріжок, ні меблів, ні побутової техніки, ні одягу, ні постільної білизни, ні батарей, ні перил, ні люстр, ні лампочок - НІЧОГО! Залишилися лише совдепівського варіанту вбудовані в прихожій шафи, і вмуровані ванни, деякі дивани, тобто те, що не становило найменшої цінності. Хто звідти все виніс і куди? А головне - яким чином ці речі перетинали КПП? Люди-переселенці їхали у квітні на кілька днів і залишили все: одяг, побутову техніку, постілі, доріжки! Можемо тільки здогадуватися, як далеко за межі зони відчуження потрапило все це "добро". І нарешті перчинка від гіда! На одній із адміністративних будівель міста великими буквами з неоновою підсвіткою було написано гасло енергетиків: "Хай буде атом робітником, а не солдатом!" Аякже, людина - цар природи, підкорила атом, тепер мирний атом служитиме на благо людству, а не буде нести війну і розруху. Та де там!!! У 1987 році хтось виліз на дах і у слові ХАЙ поміняв букву А на букву У. А тепер самі прочитайте, яка вийшла фраза. І знаєте, вона не викликала сміху, бо було моторошно від простоти  вульгаризму і глибини народної мудрості та болю й відчаю в змісті нової фрази. Вибачайте, але якось так було в той момент сумно, що фотку не зробила.
Зараз зона відбудовується, адже пройшло 32 роки, а період напіврозпаду цезію та стронцію складає 30 років. На території 30-кілометрової зони облаштовують сховища для відходів електростанцій, це єдине для чого придатна ця земля. А природа там гарна(((( Якби мала талант, написала б про це книгу, а так лише сторінку на блозі. По дорозі із зони відчуження два рази ми пройшли конроль дозиметрами і з неоднозначними враженнями поїхали додому. Такої екстремальної поїздки в мене ще не було. Я точно знаю, що запам'ятаю її на все життя. Впевнена, що такі екскурсії простото необхідні, як нагадування людям про їхню іноді надмірну амбітність і впевненість у власних діях. Ще довго перехоплюватиме дух від фотографій, а найбільше вражатиме відео з дозиметром в руках гіда. Тож хочеться побажати всім нам мудрості і виваженості у всіх рішення, а також здатності нести відповідальність за власні вчинки. Всім міцного здоров'я і миру!!!

Написала і подумала, для чого я це зробила, кому з друзів або коег це буде цікаво, хто буде це читати? Але одразу зрозуміла, що в першу чергу, це потрібно було мені, щоб зафіксувати все в пам'яті! Жодна поїздка на море чи в гори не справила на мене такого враження, як поїздка в Чорнобиль!!! А хто вже їздив у Чорнобиль, колеги😎, поділіться враженнями. Мені цікаво, чи є серед вас любителі чогось незвіданого? Хто дочитав,  тому дякую за увагу. Цікаво скільки вас, тих, хто не пошкодував власного часу, щоб прочитати цю історію подорожі вчителів-сталкерів? Чекаю на ваші коментарі!!! Хоча добре знаю, що наша освітянська аудиторія надзвичайно скупа на відгуки))), тож ціную кожен відгук!!!

Наталія Рудніцька Лесюню, дякую за цей допис. Він тверезить так нормально... Грань між життям і ... мізерна. Мізерна. Людина всього лише хробак у заплутаній системі. 
Дякую ще раз.

Лариса Коваленко Сенсаційно цікава інформація, Лесю.

Тетяна Марутяк Лесю,дочитала!!! Перечитала і просто вражає...до болю...до сліз....в мене теж були ці мурахи ... не від дозиметра,а від того,як написано. Лесю, ви молодчинка!!!!

Светлана Кусочкина Ви вмієте вразити, пані Лесю...

Елена Гордиенко Допис цікавий, вражає. Згадалося. Мені було 16, коли трапилась трагедія, в клас приїхав хлопчина, а батьки залишилися там... назавжди 😶😢 Він сказав, що тільки на травневі свята, а повертатися згодом не було вже до кого... Розповідав, що м. Прип'ять дуже гарне.

Лариса Юрик Дочитала до кінця, вражена Вашими враженнями🙃 Особисто я навряд чи змогла ( читати захотіла) побувати в Чорнобилі. Вам респект.

Галина Касаткина Дякую! Ще більше після Вашої розповіді хочу поїхати в Чорнобиль.Факти вражають. Дякую Вам за цікаву розповідь.Це такий цікавий матеріал.Розповім дітям і колегам.

Александра Хилько Справді дуже цікаво, деяких відомостей я взагалі не знала!! Спасибі, з Вас потрібно брати приклад!!

Lesya Borovets дуже цікаво і змістовно написано. давно хочу побувати там. всі якось не виходило. але бачила чимало світлин тих, хто відвідав Чорнобиль: моторошно і гарно🤔👀

Наташа Бугрим Лесю, ви молодці! Я у захваті!

Наталья Сунцова Очень интересно, захватывает, написано классно, почувствовала ваш драйв! Спасибо.

Світлана Матченко Дякую за чудову розповідь. Дуже вражає, ніби сама побувала .Ви молодці.

Антоніна Теслюк Лесю Михайлівно дякую за розповідь. Справді ніби й сама побувала.

Лариса Мокеєва Цікаво було читати. Проживаю в Макарівському районі. У нашому селі є три вулиці, побудовані спеціально для переселенців. Тоді страшно було. Як тих людей розселяли по хатах, як худобу перевозили... Із перших вуст про Чорнобиль чула, в школу діти прийшли, двоє педагогів із села Речиця. Та і сусіди майже всі - чорнобильці, а може, вже й наші, корінні. Тому тема близька.

Julia Zaporojceva Дуже зворушливо й інформативно! Захотілося....,але все одно боюся!

Наталія Прокопенко Вражаюче, цікаво, захоплює дух. Дякую за допис.

Тетяна Макуха Дуже цікаво. Дякую. Молодець. Хист журналіста.

Дмитро Лебедь Теж колись грав у Сталкер :) Дякую за таку грунтону розповідь. Майже побував разом з Вами в Зоні.

Таня Федоренко Цікаво дуже. Немов побувала на екскурсіі.

Світлана Дубень Дякую за допис... цікаво. Але я не наважилася б на таку екскурсію.

Наталя Гапончук Сміливо,не кожен зважиться!

Людмила Клименко Дякую за цікаву розповідь. Вражена.

Вика Виктория Стільки скалічених доль і життів, а винних як завжди немає... Дякую, такі дописи заставляють серйозно задуматись...

Лариса Мураховська Дякую за таку змістовну і цікаву розповідь. Дійсно вражає! Багато чула і тепер сама хочу там побувати)))

Надія Ткачук Цікаво. Гарно написано. Непроста тема. Дякую. Я два роки тому була на зустрічі з французькою письменницею Галиною Аккерман( мешкає у Парижі, емігрувала до Франції з СССР у 1975 році), вона вивчає архіви та місцевість Чорнобиля вже 20 років. Її розповіді вражаючі, вийшло вже кілька книг. У 2018 на українську мову перекладено « Пройти крізь Чорнобиль». А Ваше бажання поділитися дуже розумію: я так почувалася після поїздки до Албанії. Вразили факти часів Союзу, точніше те, як все це впливало на життя країн, які фактично змушували перебувати в соціалістичному таборі. Але це чужа країна, майже чужа історія. А у Вашому випадку, це те, що Ви реально пропустили крізь серце. 
Занадто довгий мій коментар) Ще раз дякую .

Светлана Маярчук Дякую, Лесю. Надзвичайно цікавий допис. Я бувала в Чорнобилі уже після аваріі, а в Припяті багато разів до...Це було місто - красень. Проживала в Поліському районі, що межує з Чорнобильським. В нас більше півроку проживала сім'я з Прип'яті (4 дорослих і п'ятимісячний хлопчик). Ім дійсно сказали, що ідуть на три дні. Взяли мішок одягу тільки для дитинки, а самі лише що одягли. Багато пережили разом... Допомагали чим могли. Жили дружно.Зараз я сама із переселенців, проживаю в Киівській області, смт Баришівка. Але спогади про той час дійсно ятрять душу. Дякую Вам, що поділилися враженнями від поіздки. Дізналася багато цікавих фактів. Я гадаю, що багато в чому зміниться і погляд на життя...Чи не так?

Алла Бойко Дякую за розповідь. Тема для мене болюча—мій покійний батько теж був двічі на ліквідації наслідків аварії. Але багато речей, про які ви розповідаєте, просто не вкладаються в голові.

Svitlana Gorbenko Дочитала до кінця! дуже круто, але сама мабуть би й не наважилася))

Tatyana Salivon Дякую! Читала з цікавістю і думала, чи відважилась би я на таку екскурсію. Хоча дуже цікаво. У мене рідні були евакуйовані з Чорнобиля. У них є традиція 9 травня приїздити в Чорнобиль, але останні роки вже мало хто їде, багато вже померло((

Лілія Пилинь-Кравчук Лесю, захоплююся тобою ще більше!!! Яка ж ти молодчинка!

Тетяна Белінська Вау... дочитала...дякую. Навіть не здогадувалась, що існують такі екскурсії. Мурахи передаються через ФБ)

Галина Носенко Родзинки бувають не лише солодкими, смачними, а ось і такими - гіркими, пекучими, терпкими... Лесю, нехай ваше життя завжди буде таким, яким ви бажаєте - насиченим, неповторним, сповненим радощів і любові, натхнення й енергії. нових задумів та їх звершень!

Зоя Дученко Дуже вразлива розповідь. Хоч і справді - куди зникли речі, залишені переселенцями? Це жахливо!

Тетяна Вушак Цікава інформація!Я читала кожне-кожнісіньке слово і кожне обдумувала. Я боялась зупинитись!!! Ви-молодчинка!!! Відважна,щира...Захоплююсь Вами!

Olena Marchyk Дякую, ніби про це вже і знала, але сприймається справді «до мурашок»...Ви дійсно дуже відчайдушні й справжні!!!

Анна Полохач Як детально все описано! Таке відчуття що сама побувала там щойно... дякую вам за відчуття « присутності».
Раніше хотіла туди потрапити,а тепер точно знаю що поїду!

Людмила Науменко-Мороз Молодці , цікаво було читати. Хотілося б побачити.

Олена Сердюк Цікаво і дуже боляче(

Лілія Майборода Дякую!!! Вражає!!!

Alla Kycheryk Моторошно....
Дякую вам за таку цікаву розповідь!!!

Тетяна Тернавська У Вас справжній талант письменника. Дуже цікаво, захопливо. Таке враження, ніби я сама там побувала. Але скажу відверто, я б не наважилась поїхати в саме пекло, нехай і через 32 роки

Светлана Гриценко З-поміж усього лиха найбільше вражає людське мародерство! У житлових будинках там немає вже ні батарей, ні металевих поручнів. А цей метал зараз може бути де завгодно. Людська жадібність просто вбиває...

Ірина Левицька Дякую за Ваші болючі враження.

Марина Ячменик Читала і не могла відірватися, але весь час ловила себе на думці: відважна пані Леся! Я б сама не відважилася ні через 32, ні 72- занадто болюче питання.

Светлана Роменская Дякую за змістовний допис. Болюча тема для всієї країни. Навіть Шекспір чекав, поки дочитувала ваш коментар)

Леська Подзігун Дуже цікаво!!! Але я б не наважилася на таку екскурсію.

Наташа Панадий Щиро, зворушливо, болюче...

Наталия Зенченко Хочу там побувати, як придбати путівку. Була там у 1986 році з червня по жовтень у Страхоліссі-тоді перервали на Зелений Мис, приходилося бувати у Чорнобилі та Прип'яті, але то було бачення очима 21річної дівчини. Хотіла би все те побачити тепер.

Тетяна Білозор Лесю, дякую Вам за розповідь! Сама навряд чи поїду на таку екскурсію, а читати було цікаво: пізнавально і трохи моторошно. Ви правильно зробили, що поділилися своїми враженнями від побаченого. З очевидцями спілкуватися набагато цікавіше, ніж дивитися сюжет по ТВ.

Наташа Лукьянчук Ви , пані Лесю, зібрали "віртуальний туристичний автобус", екскурсію провели чудову, цікаву та інформативну. Щиро дякую! Я ще більше впевнилась у своєму бажанні побачити все на власні очі.

Алла Баева Лесю, дякую за заочну екскурсію. Дуже цікавий матеріал і цікаві Ваші враження , відчуття, ніби я сама там побувала. Спочатку була здивована вибором маршруту, а потім, перечитавши Ваш пост, зрозуміла, що такі враження також можуть бути у душевній скриньці людини. Ще раз дякую))) Дочитала до останнього слова)

Любов Садовська Дочитала, цікаво, виражаючи захопливо. Сама мрію там побувати. Дякую, пані Лесю, за цікаву розповідь.

Lesya Bortey Дякую за допис.Цікаво і страшно...Чорнабіль нашої України.А написано,направду,цікаво.Ніби була там у вас за спиною.

Людмила Федорова. Добрий день, пані Лесю! Перечитала ваш допис у блозі, написала коментар, але, на жаль, він не опублікувався... Я сама родом з Поліського району (ви, коли їхали у Чорнобиль, можливо, проїжджали Поліське). Тому ваша інформація була мені відома. Хоча в той час правду знали тільки ті, хто працював на станції. І уявіть, шкільні речі, які лишалися у виселених школах, привозили до нас... Парти, підручники, книги і т.д. Природа наша прекрасна, і зараз радує зір, але, на жаль, нічого повернути не можна... Примари міста залишаться такими ще на багато років... Боляче до сих пір... Японці пропонували відбудувати Поліське...своїми руками, а наші чиновники не погодилися, захотіли привласнити кошти... Тому маємо те, що маємо... Трохи вийшов каламбур, але написала те, що наболіло...                                                                                                     

 Дякую, дорогі друзі та рідна моя вчительська спільното, за неймовірну кількість коментарів. Вчителі - це вишукані читачі, вони абищо читати не будуть, а тут не тільки прочитали, а ще й стільки вражень та добрих слів написали. Дякую!